Велику стурбованість викликають плани щодо прийняття усім Європейським Союзом дуже небезпечної Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству, відомої як Стамбульська конвенція.

Не маємо сумнівів, що цей надзвичайно ідеологічний документ не лише не містить ефективних інструментів для боротьби з насильством, але вводить низку небезпечних норм, які після ухвалення конвенції будуть обов’язковими для всіх держав-членів ЄС.

Конвенція безпосередньо вражає традиційну модель подружжя та сім’ї, розглядаючи її як джерело насильства. Одночасно повністю ігнорує об’єктивні чинники цього явища, наприклад, алкогольну залежність. Запропонована в ній модель боротьби з насильством, по суті, означає глибоке втручання в автономію сім’ї, яка відтепер, замість того, щоб вважатися основою функціонування суспільства, буде представлена як потенційне середовище утиску та насильства.

Окрім того, впроваджується гендерна ідеологія шляхом, зокрема, скасування біологічного визначення статі та її заміна на соціокультурний конструкт, вимагаючи використовувати це визначення на всіх рівнях державної політики. У документі також містяться посилання на термін “гендерна ідентичність”, що мовою радикальних активістів означає можливість суб’єктивного вибору статі на основі власних відчуттів.

Під прикриттям боротьби з насильством конвенція також прагне нав’язати ідеологічні поняття дітям. Вона вимагає запровадження обов’язкового вивчення т. зв. нестереотипних гендерних ролей в навчальних програмах усіх рівнів. Це означає, що дітей – без згоди батьків – будуть переконувати у тому, що існують різні типи людської статі, сексуальної орієнтації, а також у тому, що можна вибирати свою “гендерну ідентичність”. Відтак, конвенція торпедує фундаментальні права батьків виховувати дітей згідно з власними переконаннями.

Ми із хвилюванням приймаємо інформацію про плани щодо прийняття Європейським Союзом Конвенції Ради Європи про протидію насильству над жінками та домашньому насильству.

Ми не сумніваємось, що Європейський Союз повинен докласти усіх зусиль для боротьби з явищем насильства. У той же час ми переконані, що цей суперечливий документ не лише не представляє ефективних рішень у цій сфері, але вводить низку небезпечних норм, які безпосередньо шкодять благам сім’ї та її членам.

Конвенція має надзвичайно ідеологічний характер. Вона антагонізує суспільство, вводячи елемент гендерної боротьби, і, як наслідок, призводить до деконструкції сім’ї та соціальних норм, заснованих на прийнятті відмінностей між жінками та чоловіками. Розробники документа помилково ототожнюють проблему насильства, вбачаючи його джерела в структурі суспільства, яке базується на традиційній сім’ї, правах батьків на виховання дітей відповідно до їх переконань та взаємодоповнюючих ролей жінок та чоловіків. Крім того, розробники конвенції повністю ігнорують проблему фізичного та психологічного насильства над чоловіками, які, згідно з деякими дослідженнями, є настільки ж жертвами насильства, як і жінки, але вони цього не визнають через страх перед соціальним остракізмом.

Тим часом усі доступні дослідження чітко показують, що серед найпоширеніших причин насильства – ситуації розпаду сім’ї та залежності (від алкоголю, наркотиків, азартних ігор, порнографії, сексу). Більше того – як показують дослідження Агентства ЄС з основних прав, у країнах, де вводиться ідеологія заснована на понятті гендер, відсоток насильства дуже високий.

Конвенція повністю ігнорує всі ці об’єктивні фактори, що чітко свідчить про її надзвичайно ідеологічний характер. Під прикриттям боротьби з насильством стосовно жінок з раннього віку вводиться обов’язкове навчання дітей про “нестереотипні гендерні ролі”, що спричиняє глибоке втручання у сімейну автономію. Відтак, порушується низка основних прав людини, гарантованих міжнародними договорами та конституціями окремих держав. Фундаментальні права батьків чітко затверджені в п. 3 ст. 26 Загальної декларація прав людини, ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, ст. 8 та 9 Європейської конвенції з прав людини та ст. 2 Додаткового протоколу № 1 до Європейської конвенції з прав людини.